На момент початку війни ми знаходилися в Харкові, Салтівському районі. Цей район бомбили досить сильно. Перші тижні ми переодично спускалися в підвал при сильних обстрілах. З другого тижня ми практично не виходили з підвалу. Доводилося там ночувати. Потім відключили світло і воду. Їсти варити та гріти воду доводилося у дворі на багатті, котру запалювали всі разом із сусідами. Поступово практично всі сусіди виїхали. Через 3 тижні після початку війни ми теж не витримали і поїхали куди осі дивяться, в Полтавську область у маленьке село, бо більш їхати нікуди. Забрали з собою 3 коти та собаку.

Ми бачили весь жах після обстрілів, армагедон. Трупи людей по пустим районам Харківа, палаючі багатоповерхівки, обірванні дроти на дорогах. Мій чоловік на мікроавтобусі вивозив людей на залізничний вокзал. У маленький бусик люди набивалися по 20 осіб, готові були віддати останні гроші лише б вивезли з небезпечних районів. На вокзалі люди кидалися на дахи поїзда. Купа кинутих свійських тварин, у тому числі і прив'язаних на вокзалі. Величезні черги до пустих магазинів. Бійки пенсионерів за хліб на ринку. Жах!!!

З першого дня війни у ​​Харкові люди скупили всі продукти та воду. Більшість магазинів не працювало. Декілька супермаркетів по Харкову працювали, але були порожні. Ми зранку об'їжджали по можливості місто, щоб знайти хоч якісь продукти, воду, корм для тварин. Займали черги в аптеки та за хлібом на заводі з 6-ї ранку (взимку). Купували продукти та ліки пенсіонерам, сусідам, які не мали змоги стояти у величезній черзі з 6-ї ранку.

Ми живемо всі разом, нас у сім'ї 6 людей. Після евакуації ми переїжджали двічі, з першого орендованого будинку нас виселили за місяць. Дуже-дуже складно було знайти житло. Величезна складність ще полягала в тому, що з нами було четверо тварин, нас ніхто не хотів приймати. Але все ж таки знайшлися добрі люди, котрим мі дуже вдячні.

Так, нас прийняли господарі нашого останнього дому з усією душею (чужі люди). Допомагали чим могли, довго не брали з нас орендну плату. Хазяйка носила домашні яйця, овочі, фрукти. Ми їм дуже вдячні за підтримку.

До війни у ​​нас у всіх була хороша робота. Тут у селі хорошої роботи не вдалося знайти. Я працюю віддалено, чоловік розводить вдома курей, ріже їх та продає. Бабуся наша займається городом. Всі при ділі, але все одно дуже складно вижити з дітьми.

Речі з нашого рідного дому, фотографії нашого дому нагадують про події, дуже сумуємо. Особливо діти за своїми іграшками та друзями. Спогади з минулого не дають спокійно жити.