Ми з міста Кремінна Луганської області. Вдома були, коли дізналися про велике російське вторгнення. На той момент у нас було ще більш-менш тихо, але через тиждень було чутно всюди. 

Не було зв’язку з рідними, і це було найскладнішим. Зараз зв'язок більш-менш, зв’язатися можна, але не завжди і не з усіма. 

Виїхали ми спонтанно: за пів години зібралися і поїхали, бо вже сил терпіти не було. Вирішили, що життя дорожче, взяли тільки найнеобхідніше. 

На власному авто просто їхали в нікуди. Не знали, куди їдемо, але добрі люди прийняли, допомогли, так що якось все владналося, але не зовсім.

Що там зараз відбувається - не знаємо. Не знаємо, що з будинком. Зараз з нашим містом зв’язку немає ніякого.