«На території нашого родового гнізда були окопи та польова кухня»

До війни Олена Семенюк мала велику дружну сім'ю, яка збиралася в батьківському будинку, в Дебальцевому. Тепер їхнє родове гніздо зруйноване, а сестер та брата поділяє лінія розмежування.

Ми живемо на лінії розмежування у Світлодарську. Мама жила у Дебальцевому до 2014 року. Ми все життя будували там будинок, це було родове гніздо. У мене ще є брат та сестра. Будинок у нас був крайній, і коли почалися військові дії, на городі викопали окопи і поставили польову кухню.

Коли був сильний обстріл, я приїхала до мами і кликала до себе, а вона не хотіла їхати. Тоді мої дорослі діти були в Горлівці, і мені хоч розірвись між ними. Важко навіть уявити, через що ми пройшли разом із дітьми та онуками. 11-річний онук у школу ходив під вибухами. Я просила дітей поїхати в безпечне місце, але вони не могли мене покинути.

Війна – це моторошно. Донька вагітна їздила через блокпости, вони із чоловіком втратили роботу, свого житла немає. Ми втратили все, але найголовніше – можливості зустрітися, поспілкуватися із родичами. Для нас це дуже тяжко. Я не можу відрізати від себе своїх рідних, бо хтось так вирішив.

Мама отримувала гуманітарну допомогу від Ріната Ахметова, і ми ще якось отримували від Червоного Хреста. Спасибі всім. «Карітас» ми просили, але труднощі були в оформленні пенсійних. Ми возили маму, щоб засвідчити, що вона жива, потім вона довго відходила від цих поїздок. Соромно, коли людина, яка все життя пропрацювала, має вимолювати мізерну пенсію.

У мене одне бажання – щоби цей жах припинився. Мрію тільки про мир, хочеться поїхати до батьківського дому, побачити сестру та брата. Я всім бажаю, щоб ця моторошна війна закінчилася, щоб люди в ХХІ столітті одумалися, прийшов мир, всі жили спокійно і були здорові.