Бродецький Олександр, учень 10 класу Одеського ліцею №117

Вчитель, що надихнув на написання есе: Путінцева Дар'я Сергіївна

«Війна. Моя історія»

Як колись сказав один чоловік: “Можна вічно дивитися на три речі: як горить вогонь, як тече вода і на красу українських міст”. І дійсно кожне місто унікальне і неповторне, історичні центри Львову, Києву, Одеси – усі вони прекрасні і зворушливі, зі своїми цікавими, дивними і загадковими історіями. Сам я там ніколи не був (крім Одеси-я ж одесит), але постійні розповіді і їх фотографії, міцно всілися в моїй пам’ять. Колись я там однозначно побуваю. Карпати-то взагалі інший світ зі своїм унікальним світом. Там панують зовсім інші традиції, природа, менталітет, люди з тих земель іноді здаються мені трохи дивними, але я впевнений, що й я час від часу маю вигляд “прибульця” для них, але навіть так-ми один народ, ми всі українці.

Я – українець. Моя Батьківщина – Україна, прекрасна неосяжна територія з всесвітньо відомим “чорним золотом”- звісно це наша родюча земля, з чудовими людьми: найгарнішими (після Індії), найпрацьовитішими (після Туреччини), найщасливішими (після Фінляндії), але навіть так, загалом вони найкращі в першу чергу для земляків і своєї країни, саме вони створюють неповторність країни, а тому і сторонні спостерігачі визнають красу України. До того ж українці - волелюбний народ і це безперечно так. Навіть після століть поневолення українці не забули свого коріння і постійно боролися за отримання свободи, прагнули самостійності. Їх праця не була безплідною - соборна Україна існує і ми в ній живемо. Але...

Більш ніж півтора року тому почалася спеціальна воєнна операція і життя кожного в Україні тим, чи іншим чином змінилась, але завжди в негативну сторону. Особисто я відчуваю зміни через війну лише з розповідей батьки, чи під час нічних атак, та одночасно розумію, що люди, що мешкають не так далеко від лінії фронту тепер живуть кардинально інакше і чим ближче, тим чіткіше люди переживають усі жахіття війни, тому в такий скрутний для всіх нас час, ми маємо підтримувати один одного. Ми маємо подолати всі негаразди, що існують між заходом і сходом, адже вони відрізняються між собою, і насправді це нормально, але зараз, ці проблеми мають посунутися на другий план заради спільної мети.

Найбільш чітко ми побачимо руйнівну силу військового стану на прикладах міст, в яких бойові дії велися не один тиждень: Маріуполь, Сєвєродонецьк, Мар’їнка та інші. Прошу пробачення, якщо своїми речами заставив знову пережити ці моторошні дні, але це реалії в яких ми живемо, і які нам треба буде відстоювати усі разом. На своєму гіркому прикладі ми маємо показати до всьому іншому світу, що таке війна, які наслідки вона має, що це за жахіття і звісно донести, що в ніякому разі не можна знову її допускати, де не будь. Віримо в наших захисників і все буде, рідна Україно!