Жителька Авдіївки дякує долі за те, що снаряди не зачепили рідний будинок. Олександра Павлівна разом із донькою, зятем та двома онуками ховалась під час бомбардувань у підвалі, а їжу родина готувала на багатті.
Нормальне життя раніше було, спокійне і не нервове, з ріднею спілкувалися. У мене є родичі. На тому боці живе молодший брат, то вони що вихідні приїжджали в гості, як до батьківського дому. А зараз уже два роки не бачимося. Чоловік кілька років тому помер, дочка в мене, зять і два онуки.
Пам'ятаю, першого дня війни над містом літак літав, а потім снаряди падали. Із цього і почалося, так і тривало. Наш будинок не постраждав. Як то кажуть, Бог милував. Тільки уламки долітали.
А одного разу під час обстрілу на сусідню вулицю прилетіло три снаряди. Я якраз у літній кухні була, яка ближче до тієї вулиці розташована. Так усе затремтіло: вікна, двері. Так страшно було, що розповідаю, і навіть зараз мороз по шкірі йде.
У 2015 році жили без газу та світла, на багатті їсти готували, а вечорами свічки запалювали. Донька чотири роки без роботи просиділа, мешкали тільки на мою пенсію, а це вже три роки працює.
Нині гірше стало. Раніше збиралися, свята відзначали, весело було. До Донецька виїжджали в культурний центр, у нас тут один палац культури і все. А зараз нічого немає. І про безпеку говорити не доводиться, неспокійно жити.
