У нас був великий стрес. Напередодні повномасштабного вторгення у січні у нас помер двадцятирічний онук. А тут - війна. А в нас дуже велика біда. Ми ще не відійшли від похоронів, якраз сорок днів, а тут вибухи почули. Люди сподіваються, що буде Перемога і будуть радіти, а нам немає чому радіти. У нас був один син і онук. 

Я їхала скуповуватися на 40 днів. Була в автобусі. Мені зателефонували: "Війна розпочалася". Це для мене був шок. Мій батько воював, розповідав мені про Другу світову. Я швиденько скупилась і повернулась додому. Ніхто не знав, як будуть розвиватися події. 

Ми не виїжджали. Як покинеш хату? Я живу з двома дочками, зятів у нас немає. Нікуди їхати. 

Нам дають гуманітарну допомогу, гріх ображатися. Минулий рік був урожайний: і картоплі накопали, і борошно є. Можна пекти хліб, просто руки не лежать ні до випічки, ні до чого іншого. 

Нас сусід завжди підтримував. Повідомляв про тривогу, завжди підставляв плече. А сам нервував, на початку цього року і помер від інсульту. Все на нервах. 

Хочеться, щоб війна закінчилась якнайскоріше. Хоч спати спокійно можна буде.