Через війну ми були вимушені покинути своє рідне місто, на собі відчули бойові дії, попали під обстріл, коли ходили за водою, сиділи разом з дітьми в підвалі. Перший час не вийшло евакуюватися, тому залишалися в окупованому місті, отримувавши психологічне насилля від неминучого спілкування з окупантами. Нам вдалося виїхати навіть не з першої спроби, бо перевізника напередодні виїзда "закрили" у в'язниці через те, що не хотів ділитися. У мене в той день був нервовий зрив. Виїхали ми здругої спроби, взявши одну валізу на всіх - я та двоє моїх дітей.
Найважче, що довелось пережити, це бойові дії, обстріли, "бидломаса" нового керівництва мого рідного міста. Більше всього було важко психологічно від того, що місто "асвабадили" нікчеми та орки. Було дуже важко знаходитись серед такого.
