«На батьківщині – порожні вулиці й повна тиша, не беручи до уваги звуків від вибухів снарядів»

Після закінчення 9 класів у своєму рідному місті я поступила в індустріальний технікум. Але після закінчення першого курсу за відомою всім причиною змушена була виїхати з дому. На Донбасі почалася війна!

Насамперед батьки стали телефонувати всім родичам, хто працює в сфері освіти. Вони дуже сподівалися, що я зможу продовжити навчання у Львові (моя мама – викладач української мови, родом зі Львова). Але тут був ліміт бюджетних місць, і більше студентів вони взяти не могли, хіба що на комерційній основі. Але мої батьки багато місяців не отримували жодних виплат, а грошовий запас закінчувався, тому платне навчання ми дозволити собі не могли.

І все ж я вступила до Черкаського державного бізнес-коледжу. На факультеті «Інформаційні системи й технології» я опановую спеціальність «Розробка програмного забезпечення».

Ви знаєте, у Черкасах практично всі розмовляють суржиком. Особливого здивування в людей від того, що я з Донбасу й розмовляю українською мовою, не було. І я впевнена, що не мовне питання було причиною війни на Донбасі.

Рано чи пізно ми повернемося додому. Війна не може тривати вічно. Я вірю в майбутнє своєї країни, що все налагодиться.