Забрала внука і поїхали до Запоріжжя. Батька не випустили, а мати позбавлена приїзду. У Запоріжжі почався референдум, не було ні світла, ні води, і ми вирушили далі.

23 лютого у онука був день народження — торт, свічки, а на ранок бомба впала на Мелітополь. Рядом був старший син, я кричала і плакала, а він казав: «Не плач, вони пошумлять як у Казахстані і підуть». Але цього не сталося.

Було важко, всі плакали. Нас окупували, стояли по пів дня в чергах за їжею. Найстрашнішими днями стали день окупації та 1 вересня, коли нас обстріляли і пів міста горіло.

Кожну ніч поруч починали стріляти по Нікополю, шибки летіли, онук плакав.