24 лютого прокинулася вранці в Харківській області, щоб погодувати однорічну дитину. Подивилася у вікно й була здивована, кількістю автомобілів і людей, які йшли з валізами, домашніми тваринами окружною дорогою. Зайшла в новини, потім почула вибухи. Було дуже важко зрозуміти, що все це насправді. Ще важче, пояснити дітям, що відбувається. Важко було побороти страх і паніку. Дуже важкою видалася дорога з дому у більш безпечне місце, довелося їхати 13 годин з батьком інвалідом і малими дітьми. Подією, яка найбільше шокувала, був приліт у рідну школу, досі пам'ятаю той спалах. На початку війни дуже не вистачало деяких необхідних ліків для батьків - пенсіонерів. Зараз я з дітьми та батьками проживаю в іншій області. Вражає щира допомога зовсім чужих людей. До війни знаходилася у декретній відпустці. Зараз моє місце роботи самоліквідувалися, через війну, бо знаходилося на Салтівці.