Мені 56 років, я з Добропілля. На пенсії по інвалідності, у мене друга група. Проживаю сам. Жінка померла 13 років тому. Дітей немає.

В перший день широкомасштабної війни у нас нічого масштабного не було, але за всю країну було сумно.

Добропілля – місто маленьке. У нас вода рідко буває. Бували й відключення світла. Люди повиїжджали, але потім повернулися. Роботи немає, шахти працюють погано. Пенсію платять – і то добре.

Шокувало те, що на початку війни аптеки зачинилися. Ліки не можна було купити. Але зараз уже відкрилися. Усе є.

Я не евакуювався, бо маю тваринок. Куди ж я з ними поїду? Та й коштів нема для переїзду. Що буде, те й буде. Я думаю, наші захисники сюди не пустять ворожу навалу.

Я вже не в тому віці, щоб у мене був стрес. Живемо потрошку. На хліб є – і добре. Весна прийде – будемо городину саджати.