Війна почалася несподівано, без жодних попереджень. Люди змушені були між бомбардуванням працювати на городі. А коли оголосили, щоб усі зібрали свої документи та були готові до чергового обстрілу, стало страшно. Валентина Дмитрівна згадує, як сусіди сиділи на лавочці біля будинку, недалеко щось розірвалося й уламки полетіли по воротах, поряд з ними, але нікого не зачепило. Люди втратили надію на те, що скінчиться війна, і тікають у мирні міста, в пошуках кращого життя.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: