Фещенко Дар'я, 7 клас, Олександрівський ліцей Попельнастівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кодак Вікторія Юріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Однією з страшних подій мого життя, що змінила все, стала війна. 6 квітня 2022 року я пам’ятатиму завжди. Ми з батьками вперше намагалися виїхати з Токмака. Було дуже тривожно і страшно. Моя мама розбудила мене о третій годині ночі, ми зібрали свої документи і речі, сіли в машину й вирушили в дорогу у більш безпечне місце.

На нашому шляху було багато російських блокпостів. Перший - дві години очікування. Потім ще один, ще... здається їх було з десяток, якщо не більше.

На одному з перевірочних пунктів ми простояли аж шість годин. Час тягнувся повільно, як у страшному сні. Мама нервувала. Тато багато курив, і весь час дивився на годинник. Коли ми нарешті доїхали до останнього блокпосту перед Запоріжжям, росіянин, що стоян на посту, сказав, що далі не пропустить, бо ЗСУ вас розстріляють. Це було дуже страшно чути. У серці був туман - відчуття страху й болю. Розгубленість і повне нерозуміння ситуації, яка відбувається, охопило нас.

Ми панікували і були змушені повернутись додому.

І ще один ключовий момент нашої історії, з нами в машині був наш кіт Міша. На зворотньому шляху, коли ми під’їхали до одного з блокпостів, російські солдати почали піднімати свої автомати на нас. Було так страшно, що дихати було важко. Але ми відкрили вікно і вони побачили нашого кота. І, ніби, щось змінилося. Вони дозволили нам повернутися назад додому. Міша нас тоді врятував. Пізніше ми ще декілька разів робили спроби виїхати, і одного разу нам вдалося чудом вирватися з лап страшного звіра, який вдерся до нашого дому.  

Ми рухалися в невідомість. Безліч питань крутилося в моїй голові: "Чому? Куди? Як?"…

Ми з батьками приїхали в село Олександрівка Олександрійського району. Тут нас гарно зустріли добрі люди, які відкривали свої серця, надавши для проживання хороший будинок з меблями, допомогли з продуктами. Війна розірвала життя, але також пробудила людяність. Допомога біженцям стала символом солідарності. Кожен внесок, незалежно від розміру, зміцнює надію. Спільна підтримка може відновити не лише долі, а й віру у краще майбутнє.

Моя мама завжди знала, що робити. Я бачила, як вона допомагає іншим. Мама оформила ФОП, працює в селі перукарем, робить у нас дома манікюр місцевим жителям. Творить красу!

А нещодавно, мою маму запросили на роботу в місцевий будинок культури. Тепер вона отримує зарплату і додатковий дохід з послуг краси дозволяє нам почуватися на рівні з іншими. Сила допомоги таким людям, як я і моя мама з татом, виявляється у єдності. Коли суспільство об'єднується, щоб підтримати тих, хто втік від війни чи насильства, воно стає надією на краще.

Маленькі жести доброти, ресурси та підтримка відновлюють віру у людство і допомагають будувати нове життя. Разом ми сильніші!

Мама постійно каже: “Разом ми сильніші, бо любов і допомога перемагають усеˮ. Я зрозуміла, що завжди добро перемагає зло, а сила допомоги не лише у матеріальних речах, а й у вірі в людство, навіть у найтяжчі часи.