До початку військових дій жили нормально, спокійно. Ми працювали і все було добре. У мене є два сини і чоловік. Відзначали свята, були зустрічі, приїжджали діти, а тепер виїхати нікуди не можемо. Ми почали будувати дачу, але її розбили, вилетіли всі вікна. Після цього ми їхали до родичів до Харкова, а потім до Полтави.

Ми до останнього не вірили, що почалася війна. Перший рік жили спокійно. Все почалося в Слов'янську, а потім в Дебальцевому, Сєвєродонецьку, а незабаром після цього вибухи почалися в Світлодарську.

25 січня 2015 року ми поїхали до Харкова, бо тут було, як раніше в Іловайську. Ми дивилися по телевізору, коли дали «зелений коридор» і люди виїжджали з Дебальцевого, кидали все. Там живуть наші куми, і вони розповідали, що люди випускали домашніх тварин, які потім бродили по місту.

Повністю змінилася фінансова сторона. Пенсія маленька, роботи немає; спасибі дітям, що допомагають.

Жахливо було, коли летіли «Гради». У городі я назбирала піввідра осколків. Я лягала спати в одязі, поруч завжди був ліхтарик. Було таке, що весь тиждень не було ні газу, ні світла, ні води. На вогнищах готували їсти, машини з хлібом до нас не пропускали.

Это было ужасно. Я очень переживала за детей.

Хочется, чтобы быстрее все закончилось. На нервной почве мы потеряли здоровье.