Чоловік помер, за мною доглядає дочка. Онуки живуть недалеко від Бахмута. До війни все було нормально, ми працювали, вирощували яблука. Але потім наше життя повністю змінилося.

Під час обстрілів було важко. Все летіло над нашими головами. Зараз тихо, але здалеку чуємо, що десь стріляють. Спочатку ховалися в погребі, іноді сиділи у ванній, але війна триває вже восьмий рік, ми до неї звикли.

Якби не діти, я не уявляю, як би жила.

Ми отримували допомогу фонду Ріната Ахметова, давали крупи, консерви, тушонку. Це нам дуже допомагало, спасибі Фонду. Ми завжди про нього згадуємо хорошим словом.

Хочеться, щоб не було війни. Ми готові жити в бідності, але аби не стріляли, і щоб наші діти і онуки жили в мирний час.