Миронов Дмитро, 11 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей №161 "Імпульс" Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тинда Наталія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Рік двадцять другий. За вікном бабах.

Це починається війни кривавий шлях.

Палає Харків і ракети знов на дах.

Такого не чекали в лютневих снах.

День перший: розпач, лють і жах.

Надія: все завершиться на днях.

Надія гасне… Перемовини йдуть не ах.

Гатять по мирних: і по селах, і по містах.

На небі, мов гігантський чорний птах,

Начинений авіабомбами літак.

Бентежить він і наганяє страх.

Аж серце завмирає в грудях.

І кожен бах усе перетворює на прах,

І кожен бах, то танці на кістках.

Але, ми ворогу надамо по щах.

Здобудемо, тварі, перемогу у боях.

Забули дурні шлях козацьких блях.

Забули, що нема нам рівних на щаблях.

Вам жити у місцях, де все в багнах,

А нам в історію увійти в своїх ділах.

І кожного бійця українського змах,

Навіки буде у легендах та піснях.

Заб’ємо у труну ми окупантів цвях.

І нанесемо в бою їм і мат, і шах.

Що можу я зробити, і який мій фах?

Підтримувати хлопців, що воюють на фронтах

Які щоденно гинуть у боях.

Щоб діти Харківщини не зазнали жах,

Щоб не повторювались Буча та Ірпінь,

Щоб Сумщину не били кожен день.

Щоб вільними були Вовчанськ і Куп’янськ, і Херсон,

І щоб війна – то просто про жахливий сон.

День сотий: вороги пішли по курсу рівно “...ах”.

І кожному воздасться по його гріхах.

Ми — волонтери, ми потрібні на місцях.

Де знайти каски, броніки? Щоденні збори по “банках”.

Про тих, хто поруч допомога у ділах, не на словах.

Як це було? Залишиться у звітах і піснях.

Уже день трьохсотий. І нова потреба в сітках.

Плетуть їх всі, бо це чекають на фронтах.

І ті, хто виїхав із рідних місць в евакуацію,

Вже повернулись, щоб змінити ситуацію.

Бо краще рідної землі немає,

І той, хто вдома, вірить в це та все долає.

День п’ятисотий. Але спокою нема в ночах.

Палає місто, ворог знищує все на очах.

Палають ТЕЦ, і школи й житлові квартали.

Ракетні обстріли від росіян невдалих.

День семисотий. Звикли жити при свічках.

Але вогонь горить у душах козаках.

Не звикли ми ховатись по кущах.

Ми лицарі – ци видно по боях.

Так, гинуть хлопці, їх відспівують у церквах.

Та залишаються у пам’яті й в ділах.

І сотні тисяч янголів війни –  на небесах.

Але навіки живі в наших серцях.

А ті, хто нападає – гниє у ґрунтах.

Не в трунах, а просто по шматках.

І звірі дикі рвуть тіла їх по кістках,

Бо порожньо в їх душах і мізках.

Великдень. КАБ ворожий на святах

Десятки вбив людей.  І цвинтарі в хрестах.

Так “візволитєлі”, яких прокляли б і Христос, й Аллах,

Всю свою “святість” загубили на людських гробах.

День восьмисотий. Щастя у простих речах.

Це мама поруч і спокій у її очах.

Ніч без ракет і зелень на ланах.

Весняна пісня солов’я в гаях.

Яскрава клумба – вся в квітках.

Це щастя – мить. Знову Харківщина в димах.

Повторний наступ. Відсіч. Зморшки на чолах.

І плани ворога у пекло, планам – крах.

Рахуйте збитки по своїх “хєроях”, що в мерцях.

Нехай “расія” захлинеться у вінках і у сльозах.

Війна за території триває у моїх краях.

Але ці плани ворога тріщать по швах.

І той, хто нині вчить сумлінно всю історію,

Той знає: Бєлгород і Курськ, чия була це територія?

Ми визволяти можемо вас теж.

На Курщині ми не в гостях.

Це наші землі, ми – без меж.

Кубань і Курськ – до вас наш шлях.

Дев’ятисотий день війни. Не передати це в рядках.

Ми наступаємо та б’ють і нас. Але ми їм не по зубах.

Хоч ворог атакує вдень і по ночах,

Не залишаємося й ми в боргах.

Летять БПЛА, ридає ворог по кутках.

Тримайте свій “груз 200” по мішках.

Тисяча днів війни. Мій шлях.

У листопаді сімнадцять мені, на днях.

Та я не стану навчатись у інших краях.

Бо рідний Харків чекає...на мій фах.

Так, дистанційно вчимося, й це далеко не ах,

Але сумлінно. Бо ми – покоління мурах.

Все відбудуємо, зможемо і подолаємо цей крах.

І ПЕРЕМОГА буде і в наших селах, і у містах.