Війна внесла зміни в наше життя. Постійний страх підвалів та закритих приміщень, звуки ракет та шахедів, бути знову обстріляними та прильотів біля нас.

Коли почалася війна, ми були вдома, мене визвали на роботу. Діти залишились самі в підвалі і чекали мене з істерикою.

Зранку почались обстріли, почався хаус, та істерика. Були чутні вистріли та бомбордування.

Найстрашнішим був день 27 березня 2022 року, коли на подвір'я прилетіло 2 міни 120, діти в той час були на вулиці - їх оглушило, вони почали істерити, кричати та я впихнула їх знову у підвал, де ми сиділи. Так після прильоту меньший Артем - отримав легку контузію, жаліється що болить вухо, погано спить, заікаається, дуже неуважний та проблеми з навчанням у школі.

Старший Максим - замкнувся в собі, погано спить та майже не спілкується з однолітками.

Під час війни стикнулися з гуманітарною катастрофою. Воду носили з озера, інколи привозили волонтери для приготування їжі та щоб попити. Світла майже не було. Їжа що залишалась - це була консервація та картопля, десь щось приносили дітям та ділились сусіди. Інколи щось покупали, коли щось привозили на вулицю.

Є предмети, які нагадують про початок війни. Осколки від міни, які пробили 27.03.2022 р. нашу кришу, вікна та стіни.

Мої діти були свідками травмуючих подій. Так 27 березня 2022 року на наше подвір'я прилетіло 2 міни 120, була легка контузія, істерика, не спали декілька ночей.