Я жила біля залізниці. У перший день війни почула колону російської техніки. Танки гуділи так, що тремтіла земля. Потім почались обстріли. Мої діти мене не хотіли залишати, тому ми всі сиділи вдома разом. Нам було дуже страшно. Від нас все летіло на Гуляйполе і на Оріхів. Це було моторошно. На мою вулицю прилітали снаряди, тому я з родиною вирішила виїхати. Перетнули дев’ять блок-постів. Нас росіяни не чіпали, але все одно машину оглядали. У Запоріжжі мені показався рай. Онук сказав, що все буде добре. Ми знайшли квартиру, зараз тут живемо. Я сумую за домом, чекаю на мир та повернення у Пологи. Кожного дня сподіваюсь на краще.