Алла Олександрівна бачила жахи війни. Їй боляче через те, що її багаторічна праця знецінена, важко жити на маленьку пенсію.

Коли у нас почалися обстріли, так страшно було, навіть не хочеться згадувати. На моїх очах вибухали снаряди, вбило людину – ось що було найстрашніше та запам'яталося за все життя. От і думаю: за що людина загинула? Страшно було, коли стріляли, і зараз знову стріляють. І як це називається? Хіба ж не війна?

Я 30 років на шахті пропрацювала. Тяжко було, відповідальність велика, але я людиною себе почувала, не те, що зараз. Пенсія така, що не проживеш. Знецінили нас і нашу працю, ми навіть не в змозі опалення у квартирі сплатити.

Один Рінат Ахметов справді допомагав, дякую йому. Увага дуже дорога. Продукти були всі необхідні і гарні набори. Справа навіть не в продуктах, а у самій допомозі.

Мені мріяти нема про що, я прожила гідне життя, пропрацювала, мені шкода моїх дітей та онуків. Для них хочеться гідного життя.