Вікторія зустріла повномасштабну війну в Києві - і залишилася. Коли всі сусіди виїхали, вона ночувала між двома стінами, на дивані біля ліфта, ховаючись від обстрілів. На її очах ракета влучила в будинок на проспекті Лобановського, а згодом - у лікарню Охматдит. Та попри страх і постійні вибухи, Вікторія не втратила віри: робота, сім’я, чоловік, діти й онуки дають сили триматися. Вона живе у столиці, що постійно під ворожим вогнем, але каже: до всього звикаєш. І понад усе – мріє про перемогу, мир і збереження української ідентичності.