Лілія Онісімчук | Суми

"На мам-біженок звалюється чимало клопотів"

AMIGA (з англійської – агенція міграції та адаптації) – організація, яку заснували у 2010 році вчені Академії наук Чехії та Карлового університету в Празі. Зараз це – волонтерський центр, що допомагає мігрантам у працевлаштуванні, надає психологічну підтримку, проводить заняття для дітей із особливими освітніми потребами. Тут працюють фахівці з України та Чехії. З початком повномасштабного вторгнення вони відкрили нові проєкти для українських біженців.

В організації допомагають не лише дітям із інвалідністю, а й їхнім мамам. Як це відбувається – читайте у репортажі проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Дітям з інвалідністю за кордоном вдвічі важче: і через нові обставини, і через діагноз, – каже корекційна педагогиня Лілія Онісімчук. – Треба йти в незнайому школу чи садок, налагоджувати контакти з новими людьми. Щоб полегшити цей шлях, вчимо їх взаємодіяти в групах».

Головна мета – розвинути в дітей зв’язне мовлення, навчити розрізняти звуки, правильно їх вимовляти, соціалізувати дітей, додає Лілія. Відповідно до цілі та діагнозу, вона підбирає заняття. Роблять аплікації й колажі, ліплять із пластиліну, складають та розповідають історії тощо. На таких заняттях водночас працює і психолог.

Центр для біженців «Мрія» проводить уроки для дітей, якщо вони не потрапили у чеську школу, 2023 рік. Нині центр уже не працює

«Хтось залюбки малює, а комусь важко подовгу утримувати статичне положення, – розповідає Лілія. – Використовуємо музичні інструменти: коли граємо на них, коли співаємо під супровід. Так діти не тільки тренують слух, а й вчаться перебувати в шумі. Це вкрай важко, особливо для дітей із розладом аутичного спектру, які не переносять гучності. Вмикаємо музику тихесенько, і якщо сприймають добре, потрошки додаємо звуку».

У групі займається шестеро дітей з різними діагнозами: розлад аутичного спектру, затримка психомовленнєвого розвитку, порушення інтелектуального розвитку тощо.

У роботі з дітьми, каже педагогиня, фахівці помітили, що не менше важливе завдання – підтримати їхніх мам.

«Діти чутливі до емоційного тла мам, до того, як із ними займаються, наскільки в них вірять чи ні, – говорить Лілія. – А на мам-біженок звалюється чимало інших клопотів: прогодувати й прилаштувати дитину, самій знайти роботу. Наше завдання – вивільнити їм час та ресурс».

До проблем, спричинених війною, додаються й задавнені травми, зауважує Лілія:

«Часом мами соромляться і відчувають провину: начебто вони винні в тому, що сталося з дітьми. А є ті, які прийняли діагноз та довго займалися в Україні, але через стрес у дитини стався сильний відкат. Ми намагаємося максимально взяти на себе навчання».

З мамами-біженками працюють дорослі психологи. Також для дітей і мам є спільні заняття – орієнтування в побуті. Дитину з інвалідністю навчають звичних для багатьох інших людей речей: приготувати бутерброди, прибрати кімнату, пришити ґудзик, скупитися в магазині.

На заняттях для дітей використовують арт-терапію

«Ми ходили в супермаркети, музеї, парки, – розповідає Лілія. – Усе це піднімало віру дитини: вона може. Рутинні справи, про які пересічна людина й не задумується, дитині з особливими освітніми потребами треба вчити – і часом довше, ніж хотілося б».

Такий курс триває вісім тижнів, одночасно на нього приймають десять родин. Наразі в ньому взяло участь уже 30 сімей. З усіма підтримують зв’язок, щоб пропонувати інші можливості. Діти з інвалідністю також мають змогу відвідувати безкоштовні заняття з логопедом, психологом, корекційним педагогом, додає фахівчиня.

Поза тим, Лілія як корекційна педагогиня проводить зустрічі для мам, де вони можуть поставити запитання щодо виховання дітей та отримати рекомендації.

«Ми спілкуємося, хто що схоже проживав, щоб батьки мали підтримку, знали, що вони не самі та не думали, що виходу немає».

«Результати не швидкі, – мовить Лілія. – І їх збираєш по крихтах. Деколи дитина пів року не показує прогресу, а на сьомий місяць заговорить або стане більш посидючою, або почне виконувати якісь завдання. Але в будь-якому разі ти робиш те, що поліпшує її життя, що дає шанс. Батьки ж бачать: зміни можливі».

«Біженець біженця розуміє найкраще»

Лілія добре розуміє тих, хто рятувався від війни.

У лютому 2022-го вона з двома дітьми (сину – 11 років, дочці – 8) ховається у підвалі. Закутані в зимові куртки здригаються від вибухів – їх часто чути в прикордонних Сумах. Діти не сплять, Лілію сковує жахом. Так триває кілька тижнів.

9 березня снаряд прилітає так близько, що вбиває сусідську родину у приватному будинку. Лілія вирішує: «Досить». Вони їдуть – спершу на захід України, а тоді, на запрошення друзів перечекати кілька тижнів, рушають до Праги – у тих же куртках із підвалу.

«Наприкінці березня діти пішли до школи, – пригадує Лілія. – Я помітила, що вони видихають й адаптуються. Мені ж знайомі порадили сходити в AMIGA, поспілкуватися з психологами, зі своїми».

Головна мета – розвинути в дітей зв’язне мовлення, навчити розрізняти звуки, правильно їх вимовляти, соціалізувати дітей, каже Лілія Онісімчук

З початком повномасштабного вторгнення організація, яка опікується питаннями міграції й адаптації, почала надавати психологічну допомогу для українських біженців. А також об’єднала волонтерів, які допомагали на місцях видачі віз тимчасового захисту для прибулих українців і пунктах видачі харчування.

Лілія Онісімчук стала однією з таких волонтерок. Коли ж потік біженців припинився і натомість виникла потреба в іншій роботі, Лілія доєдналася до організації як корекційний педагог-дефектолог. За цим фахом вона працювала і в Україні.