Вчитель залишався у Пологах, допоки жити там стало зовсім неможливо через окупацію. Він скористався нагодою виїхати

Я проживав у місті Пологи. Маю 32 роки педагогічного стажу, пересуваюсь на інвалідному візку.

Коли почалася війна, я був дома, як завжди. А ще до оголошення війни почув, як ракети пролетіли на Бердянськ. Потім включив телевізор і почув слова президента, що на нас напала росія. Перша ніч була тривожною, тому що все це було дуже несподівано, ми довго не вірили, що таке могло статись.

Найважче було пережити ніч, коли були активні обстріли. Я жив у двоповерховому будинку, але на інвалідному візку не міг спуститися в підвал. Це було дуже страшно, і прильоти були. Із шести вікон у будинку залишилося тільки два цілих, багато пошкоджень було.

Ліків не вистачало, в нас не було світла і води, був тільки газ. Ми постійно включали газову пічку, а вода ще була в колодязі. Я носив по літру на день.

В кінці березня я відправив із міста свою дружину і доньок, а пізніше й сам поїхав. Поряд із будинком вже лягали міни, машину в мене розбило, але знайомі хлопці дали мені авто з документами. З Полог окупанти вже не випускали, але їм я сказав, що їду на Токмак, та, знаючи гарно місцевість, об’їхав селами.

Ми сподівались, що буде покращення, ніхто не думав, що так надовго затягнеться війна. У мене старі батьки, їх було важко переконати, що потрібно виїхати. Вся моя родина зараз далеко, а я в Запоріжжі, винаймаємо квартиру. Думаю, що одного разу я повернусь на батьківщину, і ми будемо відновлювати нашу зруйновану школу, будемо відновлювати Пологи.