Я зі своєю сім’єю жила в Маріуполі. Ми виїхали в перший день війни. Втратили житло й бізнес. Довгий час були в селі на заході України. Потім у мами виявили онкологічне захворювання. Скоріше за все, воно з’явилося на фоні стресу. Ми виїхали в Київ, щоб вона мала змогу лікуватися. Весь цей час ми хвилювалися за знайомих, які залишилися в Маріуполі, коли з ними не було зв’язку.

Ми добре жили, заробляли, а тепер складно пояснити дитині, чому вона повинна ходити в чужому одязі, жити в чужому домі, користуватися чужим посудом і постільною білизною.

Я в захваті від волонтерської підтримки. Усім, що ми маємо, завдячуємо гуманітарній допомозі. Речей багато. Ми навіть ділимося ними та відвозимо до церкви.

Я думаю, що війна триватиме ще мінімум пів року. Мріємо про перемогу. Хочеться, щоб швидше все закінчилося й можна було почати своє життя спочатку.