У мене двоє дітей. Ми жили в селі Преображенка Пологівського району Запорізької області. Мій чоловік помер.

24 лютого старша донька залишилася вдома, бо захворіла, а менша поїхала на автобусі в школу. Потім зателефонувала вчителька й сказала, щоб я забрала її, бо почалася війна. Коли їхала по доньку, чула віддалені вибухи.

До Великодня кошти ще надходили на картку, але їх ніде було зняти. В одному магазині Оріхова приймали оплату карткою, але там була величезна черга. Коли я вистояла її, то побачила, що більшість полиць були порожні. Довелося брати хоча б щось з того, що залишилося.

Ми занесли в підвал ліжка й жили в ньому, бо над нами постійно літали снаряди. Перед Великоднем діти зі свекрухою поїхали в Запоріжжя, а я залишилася. Однієї ночі був потужний обстріл. Після нього я попросила родичів вивезти мене. Забрала собаку, котів і папужок. Дуже вдячна родичам, які нас прихистили.

Мені здається, що війна закінчиться не раніше, ніж через чотири роки.