«На тлі війни та стресів я практично осліпла»

Мешканка Красного Луча згадує про рідне місто з ностальгією, бо давно не бачила свого будинку. Після перших обстрілів сім’я виїхала в Новотошківське, але бомбардування наздогнали їх і там. Через постійний стрес жінка практично втратила зір, але не втратила оптимізму.

До війни все нормально було. Стабільна пенсія, квартира хороша, місто гарне, жили добре.

Пам’ятаю, в перший день війни ми всі бігли в підвал, ховалися, тому що від вибухів скло в будинках повилітало. Дуже страшно було.

Як починають стріляти з «Градів» – сидиш, плачеш, виєш. Пісок сиплеться в цьому підвалі. Так ми три місяці в підвалі жили. Харчувалися всухом’ятку, адже магазини не працювали. Якщо на машині хтось виїжджав, привозив продукти, а готувати ніде було. Воду в криничці брали, світла не було, сиділи при свічках, які гуманітарні організації давали.

У Красному Лучі ми втратили все, майно залишилося там, забрати нічого не можемо. Раніше могли навідуватися в квартиру, а як поставили блокпости – туди дороги немає.

Переселилися в Новотошківське до родичів. Тут спочатку війни не було, а потім і тут почали стріляти.

За цей час сильно здоров’я похитнулося. Я – діабетик другого ступеня, на тлі війни і стресів практично осліпла. Сім місяців тому довелося робити дві операції на очах, щоб можна було хоч щось бачити.

Мрію, щоб швидше війна закінчилася, тому що у нас однаково стріляють. Адже ми живемо на лінії розмежування всього за 200 метрів від блокпоста.