Як тільки почалася війна, ми з чоловіком втратили роботу у Харкові. Наша восьмирічна донька і шестирічний син боялися виходити на вулицю. Нам теж було страшно - за них, за себе, за наше майбутнє... Ввечері ми всі прислухались до свисту ракет. Було дуже моторошно і малечі, і дорослим.

Спочатку під час обстрілів ховалися в підвалах, потім виїхали у Єфремівку. По дорозі нам попадались обстріляні й покинуті машини. В них уже не було живих людей… Це було жахливо! Діти теж все бачили, і це вплинуло на їх психіку не кращим чином.

Донька взяла с собою іграшкового медведика і засинала тільки з ним.

Я багато розмовляю з дітьми, відповідаю на питання, пояснюю… Ми робимо все, щоб діти почувалися в безпеці.

На дорозі ми об’їжджали обстріляні машини, в яких уже не було живих людей