Я з Маріуполя. Прожила там 30 років. Ми жили дуже добре на Лівому Березі. Квартира у нас там була, яку розбомбили. Ми позбулись усього: житла і майна. Зараз приїхали до дітей. Винаймаємо квартиру. Ми жили в Бердянську - у нас там житло. Але місто в окупації, тому ми все покинули і виїхали звідти. 

Дуже важко було виїжджати. Ми ледве виїхали із Бердянська, а за Маріуполь я взагалі мовчу. Було дуже страшно. Ми ще з собаками. Що змогли, завантажили - і поїхали. На блокпості ми стояли майже тиждень: чекали, поки нас випустять. Наші свати потрапили під обстріл. Ми разом з ними жили три місяці в Бердянську, а потім усі виїхали: ми, свати і діти. 

Найбільше шокував напад росії на нас. Складно усвідомити, що досі продовжується війна, Україну знищують. Для мене це сильне потрясіння. Все зруйнували, все забрали. Наші сусіди творять жахи. 

Нам допомагали сусіди, церква. Це зараз дуже важливо. Отримуємо гуманітарну допомогу: продукти, матраси, ковдри. Дуже тепло нас зустріли в Запоріжжі. Там було багато маріупольців, яких знає мій чоловік. Нас дуже підтримали: і грошима, і просто по-людськи. 

Ми тепер менше звертаємо увагу на матеріальне. Хочеться жити в мирі і в спокої. Коли війна надворі, все матеріальне відходить на другий план. Чекаємо, коли закінчиться війна у надії, що все буде добре. Ми ні на кого не нападали, тому правда на нашому боці.