Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Вікторія Вікторівна Чулакова

«На блокпості ми і плакали, і молилися»

переглядів: 100

Вікторія Вікторівна виховує прийомну дитину, і разом з нею і мамою виїхала з окупованої території. А чоловіка і старшого сина окупанти затримали у Бердянську – возили на допит у підвал, відібрали машину, розкрили квартиру 

Мені 44 роки, проживала в місті Токмак. У мене на вихованні восьмирічна дитина-сирота. Окупанти заставляли її ходити до російської школи. Почали працювати їхні служби по правам дітей - вони заставляли, і я вирішила виїхати.

Початок війни - це було дуже страшно. Ми три дні сиділи в підвалі. У нас не було світла, нічого не було, ми готували їжу в дворі.

Ліків не було, аптеки майже не працювали - там все швидко розібрали. Ми прохали через людей, щоб привозили продукти із Запоріжжя й Криму. Десять днів не було хліба, були величезні черги. Мародери зламували магазини і все забирали. Було дуже страшно.

Звісно, шокувало, коли по місту проїжджали танки колонами, коли окупанти ходили по домівках, все перевіряли. Шокувало, коли людей забирали до підвалів, а потім багато з них зовсім не знайшли.

Мій чоловік із сином залишились у Бердянську і не можуть виїхати, тому що не пропускають на блокпостах. Чоловіка також забирали до їхньої «поліції», допитували. І машину відібрали, і дім зламували. 

Ми виїжджали перший раз в жовтні, але перевізникам не вистачило якихось документів у Василівці. Ми стояли у Василівці, а перевізник повертався до Мелітополя за документами. Ми все ж таки виїхали, а було дуже страшно.

З нами ще виїжджали мама і дитина – звісно, їм важко було. Ми виїхали тільки з четвертої спроби. Нам не дозволяли речі брати, постійно нас перевіряли, а телефони ми чистили. Ми і плакали, і молилися. Дуже страшно було.

Зараз я роботи не маю. В дитини виявили проблеми зі здоров’ям, так що зараз немає часу працювати - потрібно постійно бути з дитиною.

Ніхто не знає, коли війна закінчиться. Ми, коли були в окупації, чекали кожного місяця. Але вона так і не скінчилася. Хочеться, звісно, щоб скоріше закінчилася нашою перемогою.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Токмак 2022 2023 Текст Історії мирних жінки чоловіки діти переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення освіта здоров'я діти внутрішньо переміщені особи перший день війни їжа розлука з близькими окупація фільтрація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій