Тильна Анна, учениця 10 класу Наукового ліцею Житомирського державного університету імені Івана Франка

Вчитель, що надихнув на написання есе - Грабовська Мирослава Миколаївна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022р. о 5 годині ранку, я прокинулась від потужного вибуху. Мама швидко збирала тривожну валізу, я з просоння, не розуміючи, що відбувається запитала у мами: «що трапилось?», - мама мені відповіла,  що почалась війна. З одного боку, я не сприймала це всерйоз, а з іншого, було трохи страшно від невідомості. Після цієї новини спати ми вже не лягали.

Приблизно о 06:00 годині ранку, ми пішли у магазин, на вулицях був хаос, і таке відчуття, що почався якийсь апокаліпсис! На банкоматах були дві великі черги, багато людей йшли з валізами, сумками, а в магазинах були порожні полички.

Я для себе відмітила, що багато людей  стояли  з великими, переповненими продуктами, возиками, але навіть ще тоді, я не усвідомлювала що почалась війна. Мені чомусь не було страшно, але й спокійно не було. Тільки через декілька днів мені стало по-справжньому страшно, коли прямо над нашим будинком пролетіла ракета.

Мене охопив дуже великий страх, різні думки лізли в голову. Наприклад, що я можу загинути в будь-яку секунду, що я не хочу вмирати, що буде відбуватися далі, тобто страх був від невідомості. Для моєї родини цей день означав великі зміни.

З того дня життя поділилось на "до" та "після". Моя мама вирішила, що ми їдемо до Польщі. З одного боку, я була рада, що побачу іншу країну, поспілкуюся з іноземцями, але з іншого, я зовсім не хотіла покидати Україну, рідних та друзів. Ми їхали в невідомість, не знаючи, що нас чекає, що робити далі, і що далі буде в Україні.

Коли ми приїхали на вокзал, нас забрала мамина знайома, а влаштувалися ми та жили теж у знайомих. Нас зустріли привітливо та було видно, що люди теж хвилювалися за Україну. Кожен день ми слідкували за новинами та переживали за наших рідних. В Польщі ми прожили 3 місяці.

Загалом, цей період пройшов  швидко, в деяких моментах весело, а в деяких напружено. Протягом життя там, ми познайомилися з класними людьми, які нас підтримували, і ми дуже вдячні за все.

Моє життя дуже змінилося. Я почала цінувати життя і зрозуміла, що потрібно жити тут і зараз.

Коли в Україні стало більш спокійно, ми вирішили повернутись. Я не могла дочекатись, коли вже буду вдома. Ми дуже скучили за усіма, і  були раді, що ми в Україні, вдома. Наступного дня була тривога, ми були знервовані. Через деякий час ми звикли, і  вже не так сильно хвилювались. Але навіть станом на сьогодні, коли тривога, ми хвилюємось. Ось така моя історія.