Софія Коновальчук, 1 курс
Комунальний заклад вищої освіти "Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж"
Викладач, що надихнув на написання есе: Мазур Тереза Андріївна

1000 днів війни. Мій шлях

Тисяча днів війни, яку переживає Україна, стали для мене часом надзвичайних внутрішніх змін, усвідомлень і викликів. На самому початку це було схоже на страшний сон, з якого хотілося прокинутися. Неможливо було повірити, що можлива така агресія, така жорстокість, і що моя країна стане полем бою. Як і багато українців, я відчувала безпорадність і неймовірний страх за своїх рідних, друзів, за власне життя та майбутнє. Ці почуття буквально паралізували. 

Згодом я зрозуміла, що не можу залишатися осторонь і просто спостерігати за тим, що відбувається навколо.

Попри початковий страх, усвідомлення своєї відповідальності перед країною та людьми, які опинилися в критичних ситуаціях, підштовхнуло мене до дій. Я вирішила волонтерити, допомагати тим, хто найбільше постраждав від війни. Це стало не лише особистим внеском у спільну боротьбу, а й своєрідною терапією для мене. 

Спілкуючись із людьми, які втратили все – домівки, рідних, звичне життя, – я навчилась більше цінувати ті речі, які раніше здавалися буденними й очевидними.

Щоденні родинні вечері, можливість разом із близькими провести вечір у спокої або просто тиша – це те, чого багато хто зараз позбавлений. Раніше ці моменти здавалися частиною повсякденності, але тепер вони мають для мене зовсім інший сенс. 

Поряд із цим, я побачила неймовірну силу й стійкість нашого народу.

Люди, попри всі втрати, знайшли в собі сили йти далі, підтримуючи одне одного в цей важкий час. Мене вразило, як швидко багато хто адаптувався до нових реалій, як наші співгромадяни стали на захист країни: хтось зі зброєю в руках, а хтось через допомогу тим, хто цього потребує. Ця національна єдність і розуміння були й залишаються джерелом натхнення для мене.  

Такі моменти змушували мене замислюватися над тим, що війна змінила не тільки моє ставлення до навколишнього світу, але й до мене самої.

Я почала по-новому сприймати свою ідентичність, глибше цікавитися історією своєї країни, її культурою та традиціями. Україна – це не просто географічне місце чи нація, це спільність людей, об’єднаних спільною боротьбою за свободу і гідність. Я усвідомила, що мир і свобода — це цінності, які треба щоденно відстоювати. Вони не є чимось, що дається раз і назавжди, їх потрібно захищати і підтримувати. 

Попри весь біль і втрати, які принесла війна, я бачу й позитивні зміни в собі та навколо себе. Я стала більше цінувати життя, прості радості, спілкування з близькими, кожен новий день.

Війна навчила мене бути вдячною за те, що маю, і не сприймати це як належне. Водночас вона також змусила мене стати сильнішою, більш витривалою і відповідальною. Тепер я розумію, що ми самі будуємо наше майбутнє, і кожен наш вчинок наближає нас до перемоги! 

Сьогодні я можу сказати, що ці тисяча днів стали часом зростання та змін. Я змінилася як людина, стала більш свідомою, відповідальною і активною в громадському житті.  

На завершення, я хотіла би сказати, що війна залишила глибокий слід у моєму житті. Це слід не лише болю і втрат, але й величезних уроків про любов, єдність і підтримку. Я переконана, що ми подолаємо всі труднощі, відбудуємо нашу країну, і вона стане ще сильнішою та незалежнішою. Сила України полягає в її людях — у нашій солідарності, витривалості та непохитній вірі в краще майбутнє. І ці тисяча днів довели, що ми здатні боротися і перемагати навіть у найскладніших умовах!