Бердянськ став домом для мешканки Должанська та її дочки. Батько залишився на непідконтрольній території. Вижив лише завдяки невеликим запасам консервації.

Початком війни я вважаю час, коли ми були на дачах. У нас у Бердянську дача. У 2014 році, у червні, почалися у Свердловську [Должанську] обстріли. Нам зателефонували, повідомили, що снаряд влучив у будинок знайомого. Самі ми нічого такого не бачили, а родичі усі мої там – так.

Ми зрозуміли, що життя не вічне

У мене батько залишився без коштів на існування, бо він пенсіонер. Не платили пенсії, тяжко було. Він виживав завдяки запасам, що залишалися. І коли до нас приїхав, щоб відновити пенсію, був не в кращому стані… Ніхто ж не вірив, не думав, що так буде.

Повертатися ми не плануємо, а там – як Бог дасть. У дочки зі здоров’ям проблеми, їй тут клімат більш-менш підходить. Їздили кілька разів додому, їй погано.

Ми стали більше цінувати час, проведений разом. Один до одного ставитися більш лояльно. Зрозуміли, що життя не вічне, будь-якої миті все може змінитися. Цінності інші стали. Раніше ми хотіли щось купити, а зараз – аби все було спокійно.