24 лютого 22-го года я був на роботі на шиномонтажі у Снігурівці. Почали літаки й вертольоти літати над Снігурівкою. Потім почали з Херсону люди виїжджати й питали дорогу. А потім вже роботи не було.
Ми всі виживали на тому, що було. Картопля була, поки було за що, то продукти якісь купували. Ще люди помагали - то сусіди, то друзі.
Військові зайшли із Снігурівки і пішли далі. Ми зрозуміли, що раз наші зайшли, отже, росіян вже одігнали. І всі люди почали кричати і радуватися. Але радуваться поки ще немає чому.
Найбільше я хочу, щоб скоріше ця війна закінчилась, і більше нічого не хочеться. А потім, як мир стане, то будемо самі добувати все, що захочемо.