Марина з родиною вісім місяців жила під обстрілами, без світла і навіть без зв’язку. Вони наважились евакуюватись, але не уявляють, як їм жити далі

Мені 32 роки. Маю чоловіка та двох дітей.

Коли почалась війна, ми були вдома. Я не люблю згадувати цей день. Було страшно від того, що нас у будь-який момент можуть вбити. Ми не розуміли, що робити, куди їхати, де тепер жити.

У Гуляйполі не було світла вісім місяців. Ми на багаттях варили їжу, плиту топили, коли був сезон. Зв’язку у нас не було і ми навіть не знали, що почалась евакуація. Коли дізнались, наважились виїхати. Забрали котів та папугу. Ми змінили кілька місць проживання: їздили до родичів. Але усюди - свої труднощі.

Зараз у нас немає роботи. Ці події підірвали наше здоров’я. Ми емоційно виснажені, стан психічний дуже поганий. Все, чого я хочу, - щоб війна швидше скінчилася і можна було повернутися додому.