Іра пропустила один шкільний рік через неможливість навчатися під вибухами і стріляниною. Свій рідний дім ні вона, ні її батьки не залишили, незважаючи на небезпеку. Більше року мешканці села Гранітне залишалися без води і електрики.
Я була дитиною, вчилася в п'ятому класі, навіть не розуміла і не уявляла, що війна дійде до моєї області. Мені було років 11-12 в 2014-2015 роках. Початком війни стали обстріли і перекриття доріг, поява військових в нашому селі. Коли перекрили дороги, ми не змогли їздити до рідних і близьких, які знаходяться на тому боці. Були часті обстріли.
Вперше почула обстріл, коли спала. Я була у бабусі на літніх канікулах. О четвертій годині ранку почався сильний обстріл – обстрілювали сільський ліс. Ми виїжджали з села, не бачачи дорогу, все було в диму і страшно смерділо. У селі не можна було перебувати тижні зо два. Було дуже небезпечно.
Батьки вирішили виїхати. Всі були в паніці. Думали про те, куди можна поїхати в безпечне місце. Але залишилися вдома.
Я рік пропустила і не вчилася. Школу у нас закрили. Ми змогли ходити до школи, коли обстріли більш-менш припинилися. Тоді нас на годину могли пустити до школи, щоб вчителі пояснили нову тему і дали домашнє завдання. Після того, як ми вдома виконали домашнє завдання, батьки за можливості приносили їх до школи, щоб вчителі перевіряли. А так дитячі садки і школи взагалі не працювали.
У 2016 році моє село рік і два місяці було без світла. Були сильні обстріли. На всі свята, навіть на Новий рік не пускали електрика, щоб полагодив світло. Мої батьки тримали дуже велике господарство, яке треба було нагодувати і напоїти. Помитися самим і приготувати поїсти – для цього потрібні вода і електрика.
У мене мама не працює, а тато до війни працював у кар'єрі. Коли почалися сильні обстріли, постраждав кар'єр, і тато припинив працювати. Він почав заробляти в гаражі – лагодити машини.
.png "Імена")
