Перший день війни я дуже страшним запам’ятала. О п’ятій ранку прокинулася від вибуху. Діти спали, не прокинулися в перший вибух, а я дуже злякалася. Ми потім втекли в село до рідних. Зібрали речі і поїхали на два тижні туди з міста.

Стали відключати світло, треба були гроші, а не було де зняти їх. Стояли великі черги. Їх вистояти неможливо, в мене ще й дитина інвалід, тому ми сиділи вдома. Пару раз на блокпосту нам дали печиво, цукор, чай - це ми їли.

Усі були в паніці. Шокували звуки війни, вибухи, заграва, ми боялися навіть ходити по квартирі. Діти не хотіли їсти. Два дні нічого не їли і не пили.

Нам допомагали виїхати. У Краматорську були волонтери, дуже гарні і виховані. Ставили людей в черги. Оскільки в мене дитина інвалід, то мене в першу чергу посадили в евакуаційний потяг.

Ми тікали з дому – у нас був шок, страх. Залишили квартиру. Фінансово тяжко, звісно, було.

Звісно стикнулися з психологічними проблемами. Спочатку нам допомагали волонтери-психологи, потроху ми навчилися долати стрес. Я з дітьми. Поки все добре. Чекаємо на перемогу, а далі буде видно.