Горох Анастасія, 1 курс, Кам'янський енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Литинська Наталія Сергіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Ми не завжди помічаємо, наскільки крихке все навколо. Здається, що завтрашній день буде таким же, як сьогодні: школа, обійми мами, улюблена чашка какао на підвіконні. Ми живемо, не думаючи, що щось може зникнути в одну мить. А потім - тиша. Холодна, порожня, з гуркотом вибухів десь за вікном. І світ стає іншим. Це була звичайна ранкова п’ятниця, поки не прокотилось страшне слово - війна. Спершу не вірилось. Потім - валіза, спішно зібрана мама, тремтячі руки, мій песик у рушнику й тато, який сказав: «Я залишаюсь».

Ми їхали з дому в невідомість. Я сиділа в автобусі, дивилась на знайомі вулиці, які миготіли крізь сльози, і не могла повірити, що це - про нас.

Нам пощастило. Нас прийняли в іншому місті. Але страх не зникав. Я мовчала. Мама теж. Нам було важко навіть просто дивитися одне на одного - ми були втомлені серцем. У той день ми пішли за гуманітарною допомогою. Було багато людей, і я раптом розгубилася. Мене охопила паніка - я загубила маму в черзі. Стояла серед натовпу й не могла дихати. І тоді хтось узяв мене за руку. Жінка-волонтерка. Вона не сказала нічого особливого. Просто: «Не бійся, я поруч». Ця рука - як промінь тепла. Мама швидко знайшлась, але я ніколи не забуду цей дотик. Бо саме він змінив мене. Я відчула: допомога - це не лише пакунок з продуктами. Це погляд. Слово. Присутність. Це коли ти не один.

Відтоді я намагаюся теж допомагати. Хоч маленько: підтримати однокласника, принести ліки сусідці, обійняти подругу, яка плаче. Я мрію стати людиною, яка не пройде повз. Бо я знаю - одна рука може змінити все.

Подія, яка зламала моє життя, водночас зібрала його по-новому. Тепер я знаю ціну миру. Ціну доброти. І ціну руки, простягнутої у важкий момент. Ми не обираємо, через що проходити. Але ми можемо обрати - залишитись людьми. І саме в цьому - сила допомоги.