Ми жили в окупації довгих та страшних 6 місяців. Я - інвалід, роботу втратила через війну. Дуже тяжко прожити, але ми тримаємось і дякуємо Богу, що залишились живі. Дуже страшно було тоді, нас постійно лякали. Коли місто звільнили від окупантів, його почали бомбити. Коли без перерви бомбили, ми думали, що вже не виживемо. Ми були у підвалі в той час, коли бомбили наш будинок, місто. Сиділи у холоді, без світла,тепла, їжі та ліків. Так ми жили у підвалі місяць.

Потім, 1 жовтня ми змогли під обстрілами евакуюватись з донькою, якій 10 років, на евакуаційному автобусі. Ми втікали майже без нічого. Нас прихистили чужі люди, мешкаємо ми поки що у них, бо повертатись нам тепер немає куди. Донечка почала навчатись он-лайн.