Андреєва Анна, 9 клас, ЗЗСО "Березновільська гімназія"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Медведюк Юлія Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна це не лише битви на фронті, це також боротьба в серцях і душах людей. За 1000 днів повномасштабного вторгнення я пройшла через безліч випробувань, які змінили моє сприйняття світу та саму себе. Для мене війна почалася у 2014 році. Тоді мені було 4 рочки. Я була звичайною дівчинкою, яка просто насолоджувалась життям. Проте з перших днів зрозуміла, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Перші новини про військові дії шокували. Я відчувала безпорадність і страх.

Ми жили у місті Краснодон ( тепер Сорокино ) Луганської області і ходили у садок разом з братом Миколою. Одного дня над нашим будинком почали літати страшні снаряди. Ми стояли на веранді та плакали. Було страшно. Укриття в нас не було. Добре, що не впало нічого. Наступного ранку ми поїхали до Харкова, де нас зустріла не байдужа жінка та допомогла поселитися в маленькому селі, назву якого я не пам'ятаю. Там багато людей нам допомагали. Особливо бабуся Надія. Вона відносилася до нас, як до рідних.

Проте, ми жили у закритій школі і там не було опалення. Тому вирішили їхати восени до Дніпровської області в село Преображенка, де наша родина прожила місяць та вирушила додому. Там все було не так. Було дуже складно.

Мама знову вирішила їхати. Знайшлися волонтери, які допомогли нам дістатися Львова. Весь час нас супроводжували гарні люди. Ми приїхали до дому молитви у Дубляни, там можна було жити місяць, а за цей час мама знайшла житло в селі Березна Воля. Саме це село і стало тим місцем де ми проживаємо і на даний час. Люди тут привітні, щирі, вони допомагають всім, чим тільки можуть. І проживаючи тут 9 років, я дуже рада, що доля привела нас сюди.

Дуже прикро розуміти, що мільйони людей та мільйони українців опинилися у подібних ситуаціях..

Я всім своїм серцем вдячна нашим військовим, які щодня захищають нас на фронті, віддаючи за це своє життя. Але ми завжди будемо пам'ятати їх. Адже "Герої не вмирають!". Я впевнена, що настане день, коли це все припиниться. Я вірю, що наші зусилля не марні, і хоча майбутнє залишається невизначеним, спільні цінності, надія та єдність це те, що допомагає нам йти вперед. Війна стала не лише випробуванням, а й шляхом до глибшого розуміння себе і світу.

Сьогодні, оглядаючись назад на ці 1000 днів війни, я розумію, що цей шлях не був легким, але він зробив мене тою, ким я є сьогодні - вдячна за кожен урок, який дав мені цей досвід.

Мій шлях це шлях надії, сили і любові до своєї країни. Впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.