Мені 21 рік, я з селища Нью-Йорк Донецької області. Моя сім’я виїхала до Дніпра, а я - в Полтаву. Ми виїхали ще в 2014 році, але ще відвідували Нью-Йорк.

Спочатку в нас не було тривожно, але вже ближче до березня стало страшно: прилітали снаряди. У нас снаряд впав прямо біля дому - квартира залишилася без вікон. 

За цей час мене в хорошому плані вразило відношення людей до один одного. Ми якось всі згуртувалися і допомагали один одному в цій тяжкій ситуації. 

З ліками та з водою було все добре - нам вистачало. Ми облаштували підвал, зробили там газову горілку, щоб було тепло, забезпечили усім необхідним. Там перебували під час тривог. На той момент ще працювали деякі магазини - ми могли купити продукти. Ще від нас недалеко було джерело, де можна було набрати води.

Ми виїхали зі своїми друзями, забрали з собою  котика. Зараз - в Полтаві. Сподіваюсь, що тут і залишимося. Не дуже хочеться переїжджати кудись.

Дуже тяжко усім з роботою. Всі морально дуже подавлені. Батько працює на підприємстві в Дніпрі, ми отримуємо переселенські кошти, а роботи немає. Я до війни працювала бухгалтером, 

Я вірю в нашу перемогу і в те, що наші захисники виженуть окупантів з нашої землі. Але коли це буде, я не можу сказати.