Загорій Антон, 2 курс, Запорізький національний університет

Вчитель, що надихнув на написання есе - Загорій Ірина Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

До нас приїдуть особливі гості. Вдома відчувається неймовірна атмосфера. Мама прокидається раніше, ніж зазвичай, і починає чаклувати на кухні. Кухня одразу наповнюється неймовірними пахощами. З миски виглядає пухке дріжджове тісто, підіймаючись все вище й вище, ніби спостерігає за маминою роботою. Мабуть, йому теж цікаво, з чим будуть пиріжки: з капустою, з картоплею чи з яблуками? Я вже знаю, що начинок буде кілька, а солодкі пиріжки мають бути обов’язково. До моїх ніздрів долітає ніжний і приємний яблучно-ванільний аромат.

У пательні булькотить густа багряна засмажка для борщу. Тихенько наспівуючи, мама з особливою любов’ю шинкує капусту, зелень та часник. Пахощі неймовірні! 

Страви мають бути особливими, бо гості особливі. Тато в такі дні готує кілька м’ясних страв. Це можуть бути битки, стейки, завиванці з рисом… Ще важливо, щоб була кава. Люблять наші гості, прокинувшись з першими півнями, заварити міцну каву та смакувати нею не поспішаючи. Ми завжди з нетерпінням чекаємо їхнього приїзду, адже вони приїздять не так часто, як би нам того хотілося, бо вони особливі не тільки для нас, а й для кожного українця. 

Стіл накрито, ми хвилюємося, ось чути на подвір’ї всім знайоме «Слава Україні!». Мама завжди відповідає: «Ви – наші герої, тож вам і слава!».

Нарешті приїхали, наші особливі. Мама й звертається до них по-особливому: Ромчик і Колясик. Це брати Гавриленки, які вже сім років не живуть у рідному домі, брати, які вважають своєю домівкою Україну, тому й захищають її від жорстокого ворога. Незважаючи на втому, вони переступають поріг нашого будинку в піднесеному настрої. Мабуть, таким чином вони відволікають нашу увагу від подій, які шматують серце кожного українця. Під час вечері вони намагаються уникати розмов про війну. Чоловіки завжди ніяковіють, коли батьки висловлюють їм вдячність за відданість, витримку та незламність.

Я розумію, що моя доля в їхніх руках: в руках мужніх воїнів-захисників, які щитом стоять за долю України.

Проживши нелегке життя, вони обрали для себе ще більш складний шлях. Мій тато своє дитинство провів з цими хлопцями, тому історія їхнього життя нам знайома. Він розказував, як дітлахи з сусідніх вулиць збиралися у дворі Романа та Миколи, їхній батько виносив усім ласощі та ароматний чай, зварений з гілок вишні та малини. Хлопцям дуже рано довелося подорослішати, скуштувати гіркоту долі: втрата матері, сестри… Здається, що це не життя звичайних дітей, а сценарій якогось страшного кіно.

Батько намагався замінити дітям матір та, на жаль, доля вирішила, що пережитого замало й дописала кривим почерком ще темні життєві рядки… 

Гості спокійно та стримано, трохи соромлячись, розповідають, які мають плани на майбутнє. Вони впевнені, що обов’язково переможуть. Потрібен час, витримка та віра в себе й свої сили. Саме це їм допомагає триматися на передовій. Особисто я вірю в те, що тільки разом, підтримуючи наших військових та допомагаючи їм, можна здобути перемогу. Ми завжди цікавимося, як годують вояків, чи всього їм вистачає. За вечерею мама, підгодовує дорогих нам гостей, наче малих дітей, щоразу підкладаючи в тарілки страву за стравою.

Часто від вечері відволікають телефонні дзвінки підлеглих – і тоді наш Ромчик постає перед нами Романом Вікторовичем. 

Вечір добігає кінця, чоловіки ще кілька разів виходять на вулицю, щоб поспілкуватися та скурити по кілька цигарок. Шкода, що їх не відпускають надовго, мені б хотілося бачити наших особливих гостей частіше. Вже зранку вони поїдуть – і ми знову будемо переживати за наших захисників, з нетерпінням чекати наступної зустрічі; чекати та сподіватися, що настане той час, коли всі вони, наші незламні, приїдуть додому зі звісткою про перемогу. Інакше бути не може. Авто вже прогріте, гості готові в дорогу. Теплі обійми, міцне чоловіче стискання рук, прощальне мамине: «Нехай вас береже Господь…».

Нехай береже він усіх Ромчиків, Колясиків, Максимів, Павлусів, Іванків, Тетянок, Іннусь, Оксанок, Маринок…нехай усіх береже Бог! Слава Україні! Героям нашим Слава!