Топалов Тимофій, учень 10 класу Харківської гімназії №169

Вчитель, що надихнув на написання есе - Олексієнко Галина Йосипівна

Моя Україна майбутнього

Україна майбутнього в моїй уяві – це країна, у якій люди будуть жити мирно й щасливо. Після довгих періодів поневолення, після багатьох війн і численних жертв Українських Героїв не може бути інакше! Щоб ця мрія здійснилася, по-перше, треба вигнати проклятих ворогів з української землі, коли, як казав Т. Шевченко, «врага не буде супостата…».

Перемога обов’язково має бути за Україною – мирною нацією, яка ніколи ні з ким не вступала у військові конфлікти, а нині по праву захищає свою землю. Україна – це не просто територія, це – край, який ми успадкували від пращурів  і який зараз наші військові боронять заради нащадків.

По-друге, українці обов’язково відбудують зруйновані оселі, відновлять інфраструктуру, зроблять свої міста й села ще привабливішими. Навіть в умовах війни мій рідний Харків залишається квітучим і прибраним, а фотографії міста в соцмережах дивують і захоплюють не тільки українців, а й жителів багатьох країн світу.

Це дає надію на післявоєнну реалізацію багатьох нових проєктів з розвитку нашого завжди молодого й сучасного міста.

По-третє, я вірю, що Україна стане найпопулярнішою державою для туристів, бо таку красиву й гостинну країну ще треба пошукати. Після перемоги нами пишатиметься весь світ і від пропозицій різних країн щодо розширення культурних взаємовідносин не буде відбою.

Ми не молитимемо про приєднання до економічних і воєнних союзів, Україна сама зможе стати амбасадором нових утворень.

Для цього потрібно не просто відновити країну, а й водночас залишатися в мейнстрімі світової цивілізації, бути цікавими для світу.

Тому, на мій погляд, Україна має прагнути до лідерства в науковому та цифровому розвитку. Не треба забувати, що українські науковці були серед винахідників космічних ракет і першого європейського комп’ютера.

Війна не тільки підвищила національну свідомість наших громадян, вона також зміцнила серед українців європейську ідентичність, в котрий раз доводячи всьому світу, що Україна є невід’ємною частиною європейської цивілізації. Українська мова вперше за 30 років незалежності нашої країни перетворилася з чинника роз’єднання на чинник об’єднання суспільства.

На жаль, за це заплачено таку високу ціну — кров наших Воїнів та смерть невинних цивільних.

Якою буде Україна в майбутньому - залежить від кожного з нас, від того, скільки зусиль ми, українці, готові докласти для цього зараз і після війни. Через війну в нашого народу з’явився небувалий жертовний дух, носіями якого стали українські герої: воїни, які боронять нас від окупантів; волонтери, які першими допомагають нашим військовим і мирним жителям в гарячих точках; медики, які в польових умовах надають допомогу пораненим і навіть проводять операції, щоб врятувати їхнє життя.

Але й ми, звичайні українці, не маємо забувати про власну, хай і не таку героїчну, роль у розбудові майбутнього нашої держави. 

Як казав Іван Франко, «кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт», тому кожний українець має намагатися бути максимально корисним для України зараз і готовим використати всі свої таланти для розквіту нашої держави  майбутнього.

Сподіваюсь, що моя професія мрії, пов’язана з новими ІТ-технологіями, допоможе нашій країні стати безпечною й розвиватися надалі.

Ми, українці, завжди пам’ятатимемо ту ціну, яку платимо за нашу свободу, тому не маємо права зрадити ідеали загиблих Воїнів і зобов’язані рухатися тільки вперед!