Мені 58 років. Я з Харкова. Маю юридичну освіту. Зараз мешкаю в Полтаві з дружиною і меншим сином. Також перевіз сюди батьків. Винаймаю квартиру для них. Мамі 83 роки. Вона інвалід другої групи, не ходить.
24 лютого було багато автомобілів на заправці. Кружляли літаки. Ми майже відразу зрозуміли, що почалася війна. Побігли до батьків, підготували їх до переміщення в підвал. Потім зателефонували друзям і знайомим. Наступного дня побачили російську військову техніку. Ми жили в мікрорайоні Салтівка.
Залишалися вдома близько трьох тижнів. Ходили в магазини під обстрілами, бачили снаряди, які не розірвалися.
Через годину після того, як були в супермаркеті, в нього влучив снаряд. Було зруйновано ринок. Родина з нашого будинку загинула в автомобілі на парковці.
Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Своїми коштами допомагали знайомим. Коли не було загрози обстрілів, ходили по воду й продукти або просто виходили подихати свіжим повітрям. Під час повітряної тривоги сиділи в коридорі або підвалі.
Ми виїхали, коли обстріли посилилися. Були влучання в наш будинок – ми залишилися без квартири.
Мене шокує ненависть російських військових, з якою вони бомблять мирне населення. А також – ставлення громадян росії до війни.
Я думаю, що війна триватиме як мінімум рік. Хочеться, щоб рідні вижили. Хочеться повернутися додому.
