Мені 29 років, жила у Снігурівці.

В перший день війни дуже було страшно. Кружляли літаки над головою, стріляли. Я навіть зараз стала хвилюватися.

З їжею було на початку дуже тяжко. У магазинах не було продуктів. Ні хліба, ні солі, ні сірників не стало. А сірники потрібні були, щоб розпалити пічку. 

Найбільше мене шокувало те, що ми залишилися без будинку після підриву Каховської ГЕС. 

Коли наше село почало затоплювати водою, ми ще встигли по дамбі перейти в безпечне місце. Води було менше ніж до коліна.

Тварин ми не забирали. У нас там залишався батько - він піднявся вище, куди вода не діставала. А потім військові допомогли йому поромом переправитися.

Я надіюся, що буде мир у нашій країні, ракети не літатимуть над головою, і ми повернемося додому, відбудуємо свій дім.