Родина Тетяни від початку війни не виїжджала з Охтирки. Вони пережили багато страшних моментів, коли росіяни безупинно бомбили місто.

Мені 35 років, маю чотирьох дітей і чоловіка. В перший день війни ми були вдома з дітками, ховалися. Шокувало те, що з літаків бомбили. Це було страшно: літаки потім щоночі кружляли над містом, ми собою діток закривали. Таке дуже тяжко пережити. Ми живемо в місті Охтирка Сумської області.

Найважчим за всі ці місяці було те, що дітки боялися. Нікуди не виходили, були вдома.

Ми не могли виїхати, бо мали господарство. Якби не господарство, яке ми тримали, то, можливо, і поїхали б.

В побутовому плані, мабуть, усе в нас було – ми харчами запаслися. Що стосується родини – ми всі вкупі, допомагаємо одне одному.

Дуже важко зараз. І емоційно, і взагалі – просто пережити те, що ми пережили. Хочеться, щоб діти були здорові, мир був на землі, було тихо і спокійно.