Юскільова Анастасія, Одеський ліцей №111, 10-Б клас, м. Одеса

Вчителька, що надихнула на написання есе – Піль Майя Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

16 лютого 2022 рік. Ми з друзями спілкуємось, розмовляємо про новини в яких йдеться про вірогідність вторгнення росії, говоримо, що війни не буде, що все це маячня, але хто ж знав, що ми дивились не на ту дату, хто ж знав, що наші життя, так зміняться, зміняться на «до» та «після».

24.02.2022 рік. Звичайний четвер, в який я з особливим бажанням хотіла йти до школи, зустрітися з друзями. Вночі я спала солодким сном та нічого не чула, а зранку як завжди почала збиратись, але в школу цього дня я не пішла…

Цей день закарбувався в моїй пам’яті на все життя. Я завжди буду пам’ятати, як мій телефон розривався від повідомлень друзів та новин, ніколи не забуду, як моя мама сиділа з заплаканими очима та промовляла: «Війна. Як?! Ні, не може бути. Як це війна?...» В моїй голові вирував хаос, було багато запитань і жодної відповіді. Я не розуміла, що таке війна, чому мама плакала цілий день і без кінця повторювала: «Ні, цього не може бути! Вони наші сусіди, вони такі ж як ми». Я пам’ятаю, як не хотіла відпускати маму на роботу, як хвилювалась, через страх невідомості.

Пам’ятаю, як сиділа на уроці в зум та чула вибухи, як мене накривав страх, коли я дивилась новини в яких йшлось про загиблих в інших містах моєї неньки, від країни терориста.

Перший вечір війни, перша комендантська година. Мама, сестра та я пересуваємо диван у безпечне місце. Спимо в трьох з собакою на одному маленькому диванчику в одязі, в якому у разі небезпеки, треба буде бігти до родичів у підвал. Неможливо розвіяти в пам’яті це відчуття з яким я засинала, з яким засинали всі українці в цю ніч, ця ненависть, впереміш зі страхом, які переповнювали мою душу. Це так жахливо засинати у власному домі, бо не знаєш куди прилетить ракета.

Паніка. Сльози. Переживання. Гавкіт собак. Це були ознаки першої повітряної тривоги.

Ми не розуміли, що робити, куди ховатись? Моє серце завмирало з кожним новим вибухом, з кожною новою хвилиною сирени, з кожним новим повідомленням новин. Це відчуття не зникне ніколи. Так само, як ненависть до росіян, які кожен день вбивають наших військових, нашу націю, людей, які ні в чому не винні. Вони вбивають наше дитинство, юність.

Перший місяць цієї страшної війни, було відчуття ніби пройшов рік, розум був наче в тумані.

Перелякані люди, які досі намагаються виїхати, тварини, які нічого не розуміють, які лякаються вибухів та біжать в нікуди. Наша собака - лабрадор, вона завжди відчуває наш страх, хвилюється та гавкає на вибухи. Якось дома нікого не було, і я вийшла на прогулянку з нею наодинці. Почалась повітряна тривога. Секунда і вже летить ракета, я чую свист та притуляюсь до найближчого дому.

Вибух. Щосили тримаю собаку, нам обом страшно, вона гавкає та біжить, я теж біжу додому - до мами.

Новий рік 2024. Чому замість того, щоб готуватись до Нового року, я хвилювалась, щоб в мій дім не прилетів шахід або ракета? Ми зустрічали цей новий рік між двома стінами, бо повітряна тривога була всю ніч. Поки лунали вибухи, згадувала минулі новорічні свята, як же було радісно та весело. В цьому році ми теж підготували один одному подарунки, намагались створити новорічну атмосферу, бо не дивлячись на те, що зараз війна, ми хочемо щасливо жити. Мріємо та віримо в те, що наша Україна непереможна.

Ми забули, як жили до війни. Враження, ніби це триває вже багато років, але допоки вона не скінчиться, буде присутнє відчуття нереальності, відчуття, що це жахливий сон і я ось-ось прокинусь, піду до школи, до друзів.

Після школи, як завжди в мене будуть курси англійської та тренування, я прийду додому і ми будемо вечеряти та гуляти з собакою. А тепер ми розуміємо, що треба цінувати кожну хвилину свого життя, і бути вдячними військовим які захищають нашу країну.

В наших серцях назавжди залишаться герої, які полягли, заради нашого щасливого дитинства. Ми ніколи не забудемо, який біль завдала нам росія за ці 1000 днів війни. В нас є глибока віра та непохитна надія на нашу перемогу, на мирне небо в нашій Україні. Український народ - це стійкість, сила, незламність та нескінченна любов до Батьківщини.