Я з Пологівського району, проживаю одна. У мене в домі живуть російські військові. Поруч зі мною живе моя дочка. У перші дні війни ми взагалі не спали, бо у нас дві доби йшла їхня техніка.

По селу їздили танками, стріляли, і нам прийшлося виїхати. Ми виїхали, тому що до нас зайшли російські війська, і потрібно було тікати. Вони в будинку дочки наробили шкоди. Все вибили, витягнули повністю, розтрощили.

Зв’язку зараз немає, не знаю, що з моїм будинком, знаю, що там шість чоловік жило, бо «добрі люди» навели на мою адресу і сказали, що там нікого немає.

У нас там і насилують, і б’ють людей. У нас є багато фермерів, яких побили.

Ми про це все знали і вирішили виїжджати. А як там вижити? Аптеку нашу закрили, відкрили російську, ціни там захмарні, і взагалі ліків майже немає. З продуктів було те, що вдома закрили, те і їли, магазини тоді не працювали.

Ми були до війни щасливі і жили як нормальні люди, жили як могли, а тепер що… Сім’ї роз’їхались, дехто прихистився, там і живе, хто на квартирах, хто де.

Ми їхали цілий день, було дуже страшно. Загалом проїхали 16 блокпостів, і на кожному чоловіків роздягали до гола, дивилися, погрожували, навіть собачку хотіли відібрати. Ми з сином їхали, то рашисти йому казали: «Тебе вбити зараз чи потім?»

Я не знаю, що буде з моїм домом, з моїм селом, але ми віримо в наші Збройні сили. Спасибі їм, воюють, захищають, і дай Бог визволять нас. І накажуть наших зрадників, їх там дуже багато. Ми надіємося, що все буде добре, цим і живемо.