Тимчук Софія, 11 клас, Білоцерківський природничо-математичний ліцей-гімназія № 16 ім. М. О. Кириленка, Київська область

Вчитель, що надихнув на написання есе — Пелих Тетяна Миколаївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Я – Софійка. Звичайна українська одинадцятикласниця, яка наважилася поділитися страшними подробицями, що змінили життя. Війна розділила моє безтурботне дитинство на вміння розпізнавати звук ракети й шахеда, засинати під час повітряної тривоги. Це як проходити крізь полум’я, що криє в собі набагато більшу небезпеку, ніж здається неозброєним оком.

1000 днів болю і надії. Перші дні війни назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.

Це був ранок, який почався не зі звичного дзвінка будильника, а з вибухів десь поблизу. Тієї миті важко було збагнути, що насправді відбувається, але страшна правда швидко стала очевидною – почалася війна. Зрозуміла, що питання «Що буде далі?» є риторичним.

Мама, відчуваючи щось болюче й неминуче, притискала нас до грудей, як найцінніший скарб. Мене, сестру Лізу, братика Марка. Потім, утративши почуття спокою рідної домівки, мчали в село, захопивши бабусю, наших читирилапих та документи. Надзвичайно згуртовано облаштували підвал. Мама постійно плакала та намагалася додзвонитися до тата, який військовий.

Згадую, як вдивлялися в екран телевізора й ловили кожне слово репортерів, щоб розповісти своїм дітям і внукам, які наші «сусіди й брати». У підвалі ми провели 30 зимових холодних ночей. Нас зігрівало тепло один одного та вусаті улюбленці – Ася і Тася.

Пригадую, як стояла в довжелезній черзі магазину, щоб купити хліба. Там уперше почула страшні історії про Бучу та Ірпінь. Вічний відбиток у пам’яті залишать слова «згвалтували й убили». Задля безпеки на сімейній раді було вирішено нас із сестрою відправити до Польщі.

На кордоні вражали люди з почуттям скорботи та співчуття. Я завжди буду вдячна простим полякам, які нас прихистили. Але все ж душа рвалася до рідних. Тому через три місяці знову була в рідному селі.

Згодом ми з родиною почали адаптуватися до нових реалій. Облаштували безпечне місце, купили дрова, сушили хліб, консервували, запасалися крупами. Ми навчилися швидко реагувати на сирени, проводити довгі вечори без світла. Зима без електроенергії – то особлива історія. Вона ще раз переконала весь світ, що українців не перемогти!

Згадую Новий рік: у кожному вікні мерехтіли свічки, а замість перегляду вечірніх шоу ми всім будинком співали «Ой у лузі червона калина…». Ці дні навчили цінувати життя і людей поруч, єдність. Разом з однокласниками я збирала кошти для допомоги ЗСУ, організовувала доброчинні шкільні ярмарки, передавала воду й речі для постраждалих родин від прориву водосховища. У перші місяці війни готувала обіди для чоловіків із територіальної оборони. Знаю, що навіть невелика допомога є великою для загальної справи.

1000 днів війни навчили відповідальності не тільки за себе, а й за рідних. З холодним розумом діяти в критичних ситуаціях.

Коли лунає сигнал тривоги, я відразу в сховищі школи шукаю свого молодшого братика. Турбуюся, чи йому не страшно, чи є в нього вода. Особливо ціную час, проведений із татом, який буває вдома вкрай рідко.

Раніше слова патріотизм і єдність здавалися дещо абстрактними, але війна зробила їх дуже конкретними й відчутними. Я пишаюся своєю країною, українцями, які не здаються навіть у найважчі часи. Тисячі віддали своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній країні, і цей подвиг не можна забути. Пам'ять про них має залишатися в наших серцях завжди.

Часто мрію про Перемогу. Для мене це не просто кінець бойових дій, це відновлення України, повернення рідних міст і сіл. День, коли ми всі відчуємо себе вільними від болю і втрат. А найголовніше – батьки моїх друзів повернуться додому. Я буду спокійна за тата і братів.

Після закінчення війни хочу здобути вищу освіту й служити в поліції. Мрію створити сім’ю і народити мінімум трьох маленьких українців, які б росли в мирній і квітучій країні, пишаючись своїми предками.

Кожен новий день – це можливість шанувати наше минуле і боротьба за краще майбутнє України, яку ми любимо і захищаємо право на її існування 1000 днів.