Мені 53 роки. У мене інвалідність третьої групи. Живу в місті Охтирка Сумської області з мамою. Їй 75 років. Донька з онучкою виїхали з Києва в Польщу.

24 лютого я була в лікарні. Там і дізналася про початок війни, але не могла в це повірити. Коли повернулася додому, побачила поруч бронетранспортери. У нашому місті було дві військові частини. Одну з них росіяни розбили вщент – залишилися лише вирви. У центрі міста також розбили будівлю міської ради й Будинок культури.

З восьмого на дев’яте березня був страшний авіаобстріл. Через кілька днів – те ж саме. І ракети летіли. Наш будинок побитий.

Ми з мамою півтора місяці просиділи в підвалі. Було так страшно, що ми майже нічого не їли і спати не могли. До війни у волоссі була сивина, а після пережитого посивіли повністю.

Ліки замовляли з Полтави. Зараз легше, бо є гуманітарна допомога. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова і всім, хто допомагає нам.

Бувають перебої з електроенергією, але нас це не лякає. Газ є. Воду набираємо з колодязя.

Мріємо про перемогу. Хочемо, щоб закінчилася війна і всі люди були живі й здорові.