Мені 44 роки. Проживаємо з сім’єю в Херсонській області, село Дудчани.
Для нас війна почалася з шоку: росіяни били по Каховці, і нам було все чути. Літаки летіли. Ми з мамою-пенсіонеркою ховалися в підвал. Під час окупації ми були в Дудчанах.
У нас зачинилися всі магазини, а біля траси працював один, і там нам видавали по хлібині. А там був російський блокпост, було дуже страшно стояти в черзі і дивитися на них.
Вони давали нам гуманітарну допомогу під час окупації, ми отримували. Вода була, було світло. Зараз ми вже рік без світла і не знаємо, як буде далі.
3 жовтня зайшли наші, і ми з мамою десь через тиждень виїхали. Пів року проживали у Дніпропетровській області, а 1 квітня повернулися.
На мою думку, ще не скоро війна закінчиться. Зараз почалися у нас обстріли дуже страшні. Ми сидимо в підвалі. Дуже страшно, не знаємо що далі буде: може, знову треба виїхати звідси… Зима попереду, а світла немає і топити немає чим.
