Мені 61 рік, я сама з Херсонської області, з Дудчан. 

Ми виїхали у квітні, коли вже Дудчани були в окупації. Важко було виїхати повз 45 блокпостів орків. Ми їхали з дітьми, переживали, боялися. Ну, нічого, проїхали. 

Цілий рік я була у Львівській області, сюди приїхала в травні. Село наше визволили, але тепер знову чекаємо, щоб їх відігнали, щоб вони з того берегу не обстрілювали нас. 

Там, де ми були, нам давали трошки гуманітарну допомогу. Але я там в рідні була. А зараз в селі регулярно все дають: і продукти, і воду. Важко тільки що світла немає вже більше як рік. Ми вже й звикли. А що робити? В когось генератори є, свічки купляємо. Більше сидимо на вулиці. А як стемніє, то свічки палимо, та й лягаємо спати.

В селі у нас не було такого, щоб сильно. Ото коли виїжджали, то дивилися на орків, як вони з людьми поводилися. От це нас і вразило.

Я вже хочу щоб до нового року все закінчилося. А там - не знаю. Хочеться, щоб скоріше.